Институциональные аспекты земельных отношений в Украине

Інституціональні аспекти земельних відносин в Україні

Представлен и обоснован теоретический аппарат новой институциональной и неоинституциональной теории в области экономики земель. Определена необходимость дальнейшего институционального развития земельных отношений в Украине. Учтено, что институциональное обеспечение внутренней земельной политики является «барометром» оценки отношения общества к земельным благам, а отношение к земле главного государственного института – государства определяет его стабильность в геополитическом масштабе.

Представлено й обгрунтовано теоретичний апарат нової інституціональної та неоінституціональної теорії у галузі економіки земель. Визначено необхідність подальшого інституціонального розвитку земельних відносин в Україні. Ураховано, що інституційне забезпечення внутрішньої земельної політики є «барометром» оцінки ставлення суспільства до земельних благ, а ставлення до землі головного державного інституту – держави визначає її стабільність в геополітичному масштабі. На сутнісному рівні з авторської точки зору інститут ­ це сукупність формальних, неформальних  і спонтанно визначених меж, що структурують взаємодії й визначають поведінку індивідів в економічному, політичному та соціальному житті суспільства. Виділено головні принципи нової інституціональної та неоінституціональної економіки  в земельній сфері: інститутоцентризму; обмеженої раціональності; історизму; економічного опортунізму. Унікальним проявом у земельній сфері визначено обмежену раціональність і явний опортунізм у діях орендодавців – власників паїв. В умовах структурної невизначеності відсутність інформації не дає можливості власнику паю передбачити всі можливі випадковості, ризики і фактори впливу й розрахувати найбільш оптимальну (раціональну) лінію поведінки. Тому, захищаючи більше орендодавців, ніж орендарів, держава регулює строки оренди, мінімальні та максимальні рівні орендної плати, знижуючи вказані негативи до мінімуму. Проте це фактично тінізувало продаж права на землю. Ураховано, що нова інституціональна і неоінституціональна економіка розглядає земельну ділянку як суспільне благо. А користь блага для індивіда залежить від кількості його потенційних споживачів, але споживання й опортуністичне ставлення до блага зменшує, а то й знищує його. Норма статті 13 Конституції України набуває особливої актуальності, адже землевласник - індивід не опікується родючістю пайової землі, здаючи її в оренду, ігнорує захист земель на догоду високій орендній платі, а орендар на догоду прибутку йде на споживання природної родючості, підміняючи її штучною. Доведено, що держава, регулюючи земельні відносини, повинна намагатись об’єктивно визначити і перерозподілити права власності, тоді трансакційні,  включаючи корупційні, витрати  будуть зведені до мінімуму, і тільки тоді персональний розподіл прав власності не впливатиме на ефективність кінцевого споживання ресурсів.

Dubіshchev, Viktor

Maksymenko, Oleh

institutional economy

methodology

methods

land economics

rent relations

ecological rent

институт

институциональная экономика

методология

методы

экономика земли

рентные отношения

экологическая рента

інститут

інституціональна економіка

методологія

методи

економіка землі

рентні відносини

екологічна рента

info:eu-repo/semantics/publishedVersion

10.26906/eip.2019.3(74).1759

ЭКОНОМИКА И РЕГИОН Научный журнал; № 3(74) (2019): Экономика и регион; 33-38

Економіка і регіон; № 3(74) (2019): Економіка і регіон; 33-38

2414-0538

2218-1199

10.26906/EiR.2019.3(74)